До редакції “Українське слово” в м. Київі.

Я людина стара. Одною ногою, як то кажуть, стою біля могили, але я природній українець, дуже люблю свою батьківщину. До того я народився недалечко від Чернечої гори, де поховано великомученика Тараса Шевченка. Цій могилі я вклонявся все своє життя, не раз кропив її своїми могилами. Але я багатий на думки і разом дуже бідний на слова і навіть на освіту. Мені хочеться поділиться своїми думками з нашої чесною святою українською людністю, але не вмію цього зробити так докладно я то треба.

Надсилаючи до Вас свого може нікчемного дописа, дуже прошу використайте хоч оту мою думку, то поділіться нею з іншими людьми в такому виразі[,] який приємний для вміщення в часопис.

Я бачу по між нашою людністю більше гадів, це перевертнів українців, ворогів свого народу. Я щоденно бачу і відчуваю отруту отих розкішних московських агентів, що заполонили все наше життя в Києві і поза Київом, бачите їх і Ви. Але я чомусь певен, що у вас в редакції есть дійсно щирі й чесні вкраїнці, з якими я хочу поділитися тією небезпекою, яка виникає з більшовицьких агентів та їх жінок, теж гарно зодягнених, роскішно відгодованих. Вони каменюки давлять нас бідних пригнічених українців. Їх чомусь бояться й такі люди як пан Багазій та інші, перед ними всі спину гнуть, а вони нас палять та голодом морять.

Може й Ви подасте свій голос, щоб цих агентів боялись нарівні з жидами, а то й більше, та як небудь їх ізолювали, усунули з установ, та від впливу на наших керівників-українців. Нехай ці Пьйотри Георгіевичі, Валентіни Николаевни та інші “барин” і “барыни” ідуть до своєї любові їм московщини, не заважають нашому життю.

З великою до Вас пошаною                                        /підпис/                           Маляренко Степан

27/ХІ-1941 року